ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ

Люби природу не як символ Душі своєї,
Люби природу не для себе,
Люби для неї.

Головним завданням екологічної освіти сучасної школи можна вважати:

засвоєння наукових знань про взаємозв’язок природи, суспільства і людської діяльності;
розуміння багатогранної цінності природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема;
оволодіння нормами правильної поведінки в природному середовищі;
розвиток потреби спілкування з природою;
активізація діяльності щодо охорони й поліпшення навколишнього середовища.

Охорона природи – обов’язок кожної людини. Успіх у цій справі залежить, перш за все, від усвідомлення важливості усього завдання, від переконаності, вміння і звички постійно, на кожному кроці оберігати рідну природу, лікувати ті рани, які вже нанесено і не допускати нових. Адже людству загрожує загибель найближчими десятиліттями, якщо воно терміново не змінить свого ставлення до природи, не змінить стилю своєї діяльності й існування, не переоцінить життєвих цінностей.

Людству потрібні нова філософія життя, висока екологічна культура й свідомість. Людина зобов’язана вклонитися своїй дарительці Природі.

Мета екологічного виховання—формування відповідального і дбайливого ставлення до природи, що базується на екологічній свідомості.Це передбачає дотримання моральних і правових принципів природокористування й пропаганду ідей щодо його оптимізації, активну діяльність із вивчення й охорони природи своєї місцевості.

Формування морально-екологічних понять є однією з умов ефективності екологічної освіти й виховання. Для цього необхідне залучення учнів до різних видів діяльності: навчально-пізнавальної, науково-дослідницької, туристично-краєзнавчої, пропагандистсько-просвітницької, природоохоронної тощо. Слід зазначити, що тільки за органічного поєднання різних видів діяльності можна забезпечити розв'язання всіх завдань екологічної освіти й виховання учнів.

Чільне місце в системі екологічної освіти й виховання належить проблемі змісту діяльності учнів, що вбирає в себе чотириаспективзаємодії суспільства та природи:

Ø усвідомлення мети й способів раціонального використання при роди людиною;

Ø розуміння не лише практичної, а й пізнавальної, естетичної, морально-етичної,

гуманістичної, економічної, національно-патріотичної й гігієнічної цінності

навколишнього природного середовища;

Ø усвідомлення негативних наслідків використання природних систем (виснаження

природних ресурсів, забруднення при родного середовища, зникнення еталонів та

пам'яток природи тощо);

Ø оволодіння школярами теорією та практикою побудови власних стосунків у системі

«людина — природа».

Екологічне виховання має сформувати екологічну культуру людини, для якої характерні різнобічні, глибокі знання про навколишнє середовище (природне і соціальне); екологічний стиль мислення, що передбачає відповідальне ставлення до природи та свого здоров'я; наявність умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому рівні); безпосередня участь у природоохоронній роботі, а також здатність передбачати можливі негативні наслідки природо-перетворювальної діяльності людини.